Читання мовчки 5 клас. Українська мова.

 

Текст для читання мовчки

Байдужість 

до батька-матері не прощається

   Живе у народі хвилююча бувальщина про материнську любов.

   У маленькій лікарні на околиці великого міста лежали дві матері ― 

Чорнокоса і Білокоса. 

Вони народили синів у один і той же день. Обидві матері були щасливі. 

Вони мріяли про майбутнє своїх синів.

― Я хочу, щоб мій син став видатною людиною,― казала Білокоса мати. 

― Музикантом або письменником, відомим усьому світу. Або інженером  

космічних кораблів…

― А я хочу, щоб мій син став доброю людиною,― сказала Чорнокоса мати. 

― Щоб ніколи не забував матері і рідного дому, любив Батьківщину і ненавидів 

ворогів.

   Щодня до молодих матерів приходили чоловіки: затамувавши подих, 

дивилися на личка своїх синів. А в очах сяяло щастя, подив і замилування.

   Минуло тридцять років. У ту саму лікарню прийшли дві жінки ― 

Чорнокоса і Білокоса. В їх косах уже сріблилася сивина, але жінки 

були такими ж гарними. Їх обох поклали в одну палату, щоб лікувати серце.

   Жінки впізнали одна одну, розговорилися.

― Ким же став твій син? ― спитала нарешті Чорнокоса мати.

― Видатним музикантом,― з гордістю відповіла Білокоса. 

― Він тепер диригує оркестром, виступає у найбільшому театрі, 

буває за кордоном. І назвала ім’я  сина.

― А твій ким став? ― спитала Білокоса.

― Хліборобом. Механізатором. Син мій оре землю й сіє хліб, 

збирає врожай. Живемо ми у селі, у сина двоє дітей.

― А проте, щастя тебе обминуло,― сказала Білокоса. 

― Твій син став простою,нікому не відомою людиною… Їх мільйони…

   І дня не минуло, а до Чорнокосої матері приїхав із села син. В очах неньки світилася радість, здавалося, вона в цю мить забула про всі  болі.

― Видужуйте, мамо,― сказав син і 

на прощання поцілував її.

   А до Білокосої матері ніхто не прийшов.

― У сина зараз концерт… Якби не концерт, він, 

звичайно, прийшов би,― задумано мовила Білокоса.

   На другий день надвечір до Чорнокосої матері знов 

приїхав син хлібороб. Привіз бджолиний мед, паляницю, яблука. 

Від щастя обличчя в Чорнокосої жінки світилося і зморшки виправлялися.

   До Білокосої матері ніхто не приходив.

   Увечері жінки лежали мовчки. Чорнокоса посміхалася, 

а Білокоса тихо зітхала, боячись, щоб зітхання не почула сусідка.

   Так повторилося і втретє, і вчетверте.

   Минув місяць, до Білокосої матері так ніхто і не прийшов. 

Лікарі сказали Чорнокосій: “ Тепер ви зовсім здорові ”. 

А Білокосій тихо мовив: «Вам ще треба полежати. 

Звичайно, ви теж станете зовсім здоровою». Говорячи це, лікар дивився 

чомусь убік. 

   За Чорнокосою матір’ю приїхав син. Він привіз букет великих червоних троянд.

   Прощаючись з Чорнокосою матір’ю, Білокоса попросила 

побути з нею кілька хвилин наодинці. Коли з палати всі вийшли, 

Білокоса мати із сльозами на очах сказала:

― Скажи, Люба, як ти виховала такого сина? Ти щаслива, а я…― 

 

 

і вона заплакала.

― Ми розлучаємось і ніколи більше не побачимося,― 

сказала Чорнокоса. ― Бо не може бути втретє такого дивного збігу. 

Тому я скажу тобі всю правду. Син,  якого я народила в той щасливий 

день, помер… Помер, коли йому не було ще й року… 

А це… не кровний мій син, але рідний! 

Я усиновила його трирічним хлопчиком. Але я для нього ― рідна мати. 

Ти це бачила своїми очима. Я щаслива. А ти нещасна людина, 

і я глибоко співчуваю тобі. Якби ти знала, як я страждала в ці дні за тебе. 

 

Вийдеш з лікарні, піди до сина і скажи: його бездушність повернеться 

проти нього. Як він ставиться до матері, так і його діти ставитимуться до нього. 

Байдужість до батька-матері не прощається.

                                                                                                 (В.Сухомлинський.)