Я милосердя хочу, а не жертви.

Учнівський Парламент кожного року відвідує одиноких людей у рамках акції "Великодній кошик". Усі необхідні продукти придбано за виручені кошти під час благодійної акції.....

З цих слів Ісуса Христа ми бачимо, що Господь хоче сказати нам щось особливе й важливе.  Дивлячись на Його життя і слова, відкриваємо для себе велике значення милосердя: «Блаженні милостиві», «милості хочу, а не жертви», «блаженні милостиві»…

Що ж таке милосердя? Навіщо воно потрібне, звідки походить та який має сенс?
Справжнє милосердя є проявом у людині Божої благодати, дією Святого Духа, наслідком досвідчення Божої любови, наслідком того, що людина відкривається й дозволяє Богові в ній і через неї діяти.
Отож, милосердя є проявом любови: не може людина, яка хоч трохи любить Бога, не бути милосердною й навпаки, якщо людина не любить свого творця й Спасителя, то хоч видимо буде чинити діла милосердя, то ці вчинки, певно, будуть мотивовані хіба що власними інтересами.

Те саме можемо сказати і про людей, які ніби й не вірують в Бога, але живуть так, що багатьом практикуючим християнам слід брати з них приклад. Такі люди, може й несвідомо, але тримаються добра й уникають зла, творять діла милосердя задля самого милосердя, співчуваючи потребуючому й допомагають, щоб допомогти.

Ми, віруючі, не раз у своїх думках, словах, мріях, читаючи духовну літературу, переглядаючи кінофільм, молячись, прагнемо якихось великих діл для Бога й людей. Прагнемо подвигів, свідомо чи підсвідомо, але через гордість навіть у добрих, щирих справах прагнемо визнання, пошани. Звичайно, все залежить і від того, наскільки великим є це бажання власних інтересів, але воно вказує і на те, наскільки ми є егоцентричними. Коли щось добре зробимо, то не думаємо, як радить нам Христос: «Отак і ви, як зробите все, що звелено вам, кажіть: “Ми слуги непотрібні, виконали те, що повинні були зробити”». Не раз чинимо добро й потім у своїх очах милуємось собою, ніби зробили щось особливе й велике, та ще й самі, без Божої допомоги. Однак це тільки вказує на те, як ми відвикли любити щиро, просто так, бо людина сотворена з любови, задля любови, а її природним станом є любити і бути від того щасливою. Ми ж, утративши первостворений стан, стали всі хворими, з холодними серцями, які люблять мало, рідко, егоїстично, а маленькі прояви любови, які, може, вже не раз із Божою ласкою чинили, для нас можуть виявлятися чимось великим й достойним похвали…